Акція "Мій дідусь-герой!!!"

Напередодні Дня примирення ми розпочинаємо рубрику, в якій будемо розповідати про героїв Другої світової війни.

Тож читайте про першого з них, дідуся Кушнір Г. А., учительки англійської мови Дальницької школи.

Для Ганни Анатоліївни дідусь є янголом-охоронцем. Поруч з ним вона відчуває особливе тепло й безпеку. Та це й не дивно. Прочитавши про Федорова Дмитра Яковича, ви зрозумієте, чому ця людина особлива.

Дмитро пішов на фронт у травні 1944 року. Йому тоді було лише вісімнадцять років. Хлопець був направлений на фронт, не маючи військового досвіду. Разом зі своєю частиною дійшов до Польщі. З хвилюванням та з усмішкою згадує випадок, коли йому вдалося без зброї взяти в полон німецького офіцера.
У серпні 1944-го року Дмитро Якович сам потрапляє в полон. Роз'ярений ворог нікого не шкодував. Його направляють в концтабір. Два рази він намагався втекти з-під варти. Та ці спроби виявилися невдалими. Ніхто вже й не думав побачити його живим. Рідні отримали звістку "безвісти пропав".
У травні 1945 року радянські війська звільнили полонених. А Дмитро Якович продовжив свою службу аж до 1951 року.

Зараз дідусеві Анни Анатоліївни 95-й рік. Він поруч зі своїми найріднішими людьми. Повний бажання жити й спостерігати за розвитком країни, яку він разом зі своїми бойовими товаришами очищав від фашистської навали.
Хочемо висловити Вам, Дмитре Яковичу, велику подяку за мир, за збереження пам'яті, історії нашого народу. Ви йшли в бій з однією метою: зберегти рідну землю для дітей, онуків, правнуків.
Тепер зрозуміло, чому поруч з дідусем Ганна Анатоліївна почуває себе захищеною. Адже поруч з такою людиною, яка бачила війну й гідно пережила усі її жахіття, нічого не страшно.