Цісар Андрій Анатолійович має дідуся та прадіда, які є справжньою гордістю їхнього роду.
Бабинін Григорій Онуфрійович народився 25 лютого 1925 року в Ізмаїльській області (Бессарабія). Разом з ним у сім'ї зростали ще два братики, Матвій та Микола. Прабабуся Акуліна , їхня мати, тоді й гадки не мала, що їй доведеться всіх трьох своїх синів відправляти на фронт.
З 1941 по 1944 роки територія Бессарабії знаходилася під окупацією Румунії. У 1944 році після звільнення Бессарабії Червоною Армією дідуся та його двох братів забирають на фронт. Який відчай охопив жінку: одразу всіх своїх синів проводжати на війну. Скільки ночей не доспала, все думала, як там її соколята.
На той час дідусю Гриші виповнилось дев'ятнадцать років. Без військового досвіду він йшов на виконання важливих бойових завдань. Воював на Другому українському фронті. Звільняв від фашистів Румунію, Болгарію, Угорщину. Під час боїв біля озера Балатон отримав поранення. Після лікування знову повертається на фронт. Після закінчення війни продовжив службу в рядах Червоної Армії. Був направлений у Закарпаття, м. Ужгород, де ніс службу аж до 1950 року. Нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни та медалями "За відвагу".
У 1950 році був звільнений у запас у званні сержанта.
Як раділа прабабуся Акуліна, коли повернувся син! Адже встигла вже пережити нестерпний біль та відчай, коли дізналася, що Матвій загинув, а Микола лишився без ноги. Серце боліло за Миколу, та все ж тішилася, що повернувся живий.
Після війни дідусь Гриша продовжив свій трудовий шлях у сільському господарстві в колгоспі "Правда" й завершив його ветераном праці.
Помер у червні 2004 року на 80-му році життя.
На той час дідусю Гриші виповнилось дев'ятнадцать років. Без військового досвіду він йшов на виконання важливих бойових завдань. Воював на Другому українському фронті. Звільняв від фашистів Румунію, Болгарію, Угорщину. Під час боїв біля озера Балатон отримав поранення. Після лікування знову повертається на фронт. Після закінчення війни продовжив службу в рядах Червоної Армії. Був направлений у Закарпаття, м. Ужгород, де ніс службу аж до 1950 року. Нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни та медалями "За відвагу".
У 1950 році був звільнений у запас у званні сержанта.
Як раділа прабабуся Акуліна, коли повернувся син! Адже встигла вже пережити нестерпний біль та відчай, коли дізналася, що Матвій загинув, а Микола лишився без ноги. Серце боліло за Миколу, та все ж тішилася, що повернувся живий.
Після війни дідусь Гриша продовжив свій трудовий шлях у сільському господарстві в колгоспі "Правда" й завершив його ветераном праці.
Помер у червні 2004 року на 80-му році життя.
По-іншому війна розпорядилася долею прадіда.
Цісар Філімон Лукіч народився в 1904 році в с. Пасат Балтського району Одеської області. Пішов на фронт у 1944 році й воював з фашистами на 1-ому Білоруському фронті.
У 1945 році брав участь у звільненні Варшави, був важко
поранений. Помер у шпиталі 22 січня 1945 р.
Похований у братській могилі м. Магушево, район Лук'янове (Польща).
Цісар Філімон Лукіч народився в 1904 році в с. Пасат Балтського району Одеської області. Пішов на фронт у 1944 році й воював з фашистами на 1-ому Білоруському фронті.
У 1945 році брав участь у звільненні Варшави, був важко
поранений. Помер у шпиталі 22 січня 1945 р.
Похований у братській могилі м. Магушево, район Лук'янове (Польща).
Комментариев нет:
Отправить комментарий